Бакота – затоплена «Українська Атлантида»

Саме так називають здавна територію вздовж берегів Дністра, де ще збереглись залишки одного з найстаріших монастирів України. Напівлегендарна столиця Дністровського Поділля у XVIII столітті (тепер це територія Камянець-Подільського району на Хмельниччині ) Бакота являла собою укріплений замок і печерний монастир. Його за переказами збудував сам Антоній Печерський, котрий потім на київських горах заснував Києво-Печерську лавру. Перша згадка про цей скельний монастир зафіксована у Київській Книзі 1362 року.

Він там згадується як «давно існуючий». У келіях та лабіринтах монастиря ховались місцеві жителі в часи набігів кочівників. Загарбники пропонували їм вийти і здатись та відректись від своєї віри, та коли успіху в цих перемовинах не досягли – засипали вхід величезним камінням, поховавши заживо населення в цьому притулку. Неподалік від монастиря є три чистих джерела, з різною на смак водою. Археологічні розкопки свідчать, що з давніх часів вздовж берегів Дністра знаходилось дуже багато язичницьких капищ і святилищ. Є там і курган з жіночим похованням. А ще – існує в переказах частково підтверджена легенда про кам’яний відбиток стопи Будди – зараз він знаходиться на дні ріки Смотрич.

Вперше в літописах Бакота згадується ще у 1024 році, як велике місто, важливий політично-адміністративний центр Дністровського Пониззя (Поділля). Воно входило до Галицько-Волинського князівства, і займало площу близько 10 гектарів та мало населення близько 2,5 тисяч чоловік. Внаслідок перемир’я між Королівством Польським та Литвою у 1431 році Дакота стала нейтральною територією – містяни організували повстання і проголосили незалежність. Але через три роки польські війська жорстоко розправились з бунтівниками, зруйнували замок і розігнали населення. Міста не стало. Але частина населення повернулась і наступні століття життя в Бакоті було спокійним. Після 1918 року містечко стало прикордонним – вздовж ріки було побудовано кам’яну стіну – розділили Україну та Руминію.

Бакотський Михайлівський скельний монастир Подільської землі утворився ще у XII – XIII століттях на місці язичеського капища на Білій горі над Дністром. Він викопаний у твердих силурійських вапняках – Дністер прорізав у них каньйон глибиною до 120 метрів.

Бакота пережила численні ворожі навали, але існувати перестало близько 40 років назад, коли її було затоплено водами Новодністровської ГЕС. Тоді вона й стала українською Атлантидою. Зараз Бакота – це унікальна територія на березі Дністра. Вона входить до національного природного парку «Подільські Товтри». Скельний монастир останніми роками відновили і він користується великою популярністю у туристів і населення краю.

Місцевість радує кліматом, подібним до кримського. За кількістю сонячних днів та кількістю тепла Бакота не поступається Ялті. Тут пахне морем – Дністровським морем. Чудові мальовничі краєвиди щиро запрошують відвідати ці прекрасні місця, тут святе місце, воно має надзвичайну енергетику – просто справжній рай на землі.