«Нова радість стала, яка не бувала…!»

Виявляється, що вперше українці святкували Різдво Христове під спів та веселий гомін колядок, та з Вертепом іще з 1666 року. Особливо ж ця традиція поширилась уже у 18 столітті – вся родина збиралась за святковим столом, а від хати до хати простував «Вертеп» – святкова народна вистава з переодяганнями і піснями та колядками. Така форма лялькового театру була єдиною можливістю поширення в маси правди про історичні події. З початком 19 століття це явище поступово зникає, залишаючись лише в побуті українських селян Східної Галичини.

Сюжет вертепу простий: Марія та Йосип прийшли з Назарету до Віфлеєму, підкоряючись наказу Августа на перепис населення. Вони були дуже бідні, тому змогли знайти прилисток лише в маленькій печері пастухів. Там Марія народила Сина Божого. На небі зійшла Віфлеємська звізда. З неба спустився Ангел та повідомив цю вість пастухам. Вони прийшли поклонитись Ісусу і передали цю вість усім. За пастухами явились язичники-волхви з дарами Богу: золото, ладан та миро, які символізували царську владу, Божу волю та долю Пророка. Від них і пішла традиція носити різдвяну звізду.

Цар Ірод дізнався від волхвів про народження Христа, який має претендувати на його престол. Підступний правитель наказує знищити всіх віфлеємських дітей віком до двох років. Це тяжкий злочин і Смерть відрубує голову Іродові, а Чорт тягне царя до пекла. Чому «Вертеп» – старослов’янською це печера, там народився Христос. Звідти виник ляльковий театр з біблійськими темами.

Подібною до вертепу була білоруська «батлейка» – народний театр ляльок. Інші назви – Віфлеєм, Жлоб, Яселка – всі вони пов’язані з різдвяними святами і поширювались мандрівними семінаристами, які адаптували в них шкільні вистави. Схожим на вертеп був «креш» (ясла – французькою), він існував у Середньовічній Франції, у ньому замість ящика-сцени, використовували ширми. Сюжет був подібним до вертепу.

До католицької церкви звичай влаштовувати «презеліо» – аналог вертепу, принесли ченці-францисканці. Тут мали місце жанрові сценки з рухомими фігурками, та скоро церква заборонила їх показувати у церквах і вони перейшли у побут. У Польщі це був різдвяний театр ляльок – «шопка» – у церквах виставляли ясла з дерев’яними фігурками, які зображували персонажів євангелівської історії про народження Христа. Вони пересувались на дротиках. Також були там театри-«яселка».

У найстаріших текстах вертепу існувало багато осіб, найголовніші, це – Ангели, Пастухи, Три царі, Сатана, Смерть, Воїни, чорти, а також Коза і Запорожець. Основним є сюжет про те, що волелюбний Запорожець усіх перемагає і розганяє. За доби Петра I та Катерини II характер вертепу набрав бунтівного характеру, він, як історичний літопис, відгукувався у своїх виставах на політичні події і фіксував у них імена народних героїв, тому був заборонений і поставав лише в народі.

Другою частиною вертепу були побутові сценки, які описували народні традиції, побут і святковий настрій. При цьому вони співали колядки, Коляда – це назва дохристиянського свята народження Сонця, яке відмічали перед настанням слов’янського свята зимового сонцестояння. Ця традиція переплелась з християнським Різдвом і традиція виконувати величальні пісні міцно проросла в українських землях. Ці пісні славили Ісуса. А затим колядники звертались до господаря, величали його і його сім’ю.

Колядки навіть розділялись на тематичні групи: хліборобські, мисливські, героїко-військові, казково-фантастичні, любовно-вінчальні та біблейські мотиви.

Найвідоміша колядка починається словами: «Нова радість стала, яка не бувала: над вертепом звізда ясна світу засіяла… Ангели співають, «слава» восклицають. На небеси і на землі мир провідають». Існує безліч різноманітних колядок, які із задоволенням вивчають і виконують нинішні колядники. Адже це народний український фольклор і він входить також у репертуар багатьох музичних колективів та хорів. А традиція ходити з колядками і вертепом у гості в переддень Різдва знову поширюється всією країною.

І люди з радістю вітають колядників, кому ж не сподобається, коли йому бажають «…Ой, ти Царю, Царю, небесний Владарю, даруй літа щасливії – сего дому господарю…!»